Дитина за комп'ютером. Чи не варто задуматися батькам?  

Комп’ютер у сучасному житті вже не є  дивом технічної думки. Сьогодні він частка нашого буття. Завдяки комп'ютеризованій діяльності, активно формуються властивості людини-діяча, що пов'язане з дуже високим рівнем моделювання, планування тощо. А саме, привабливість Інтернету не тільки для дорослих, але й дітей у тому, що на даний момент це — унікальний засіб комунікації. Тому не випадково, що приблизно 50% дітей, відповідаючи на запитання про свої інтереси й захоплення, згадують Інтернет, практично нарівні із заняттями спортом, прогулянками й спілкуванням з товаришами. Однак, потрібно задуматися, адже захоплення Інтернетом не так небезпечно, як видається на перший погляд. Найчастіше батьки навіть не здогадуються про те, скільки годин проводить їхня дитина у всесвітній павутині і та які сайти відвідує. А це свідчить про те, що безконтрольний доступ спричиняє безліч проблем, а саме  пов'язаних з порушенням фізичного й психічного здоров'я дітей. Насамперед, це спричиняє до порушення постави й зору. Причина  -  у статичній викривленій  позі й мерехтінні монітора. Дивлячись на комп’ютер, дитина напружується, витягає шию вперед, відкидає голову назад, щоб розглянути об'єкт, розташований прямо перед ним. Це підсилює прогин шийного відділу хребта, викликає напруга м'язів підстави голови й шиї, що обмежує кровотечу по судинах шиї й нормальне кровопостачання голови. У результаті, це спричиняє часті головні болі, болі в шиї, руках і кистях. Слід пам'ятати, що надмірне навантаження на плечі й виникнення в наслідок цієї напруги м'язів плеча, може привести до сутулості й сколіозу, що усе більш часто відзначається медичними працівниками при обстеженні дітей. Більшу заклопотаність викликає Інтернет-Залежність, яка виникає в користувача, коли він проводить за комп’ютером до 18 годин на день. Це психічний стан.  Звичайно до такого, щоб дитина перебувала біля комп’ютера доводити ніяк не можна. Уважні батьки цілком можуть піймати грань переходу від звичайної роботи на комп'ютері до появи симптомів залежності. Це помітно, тому що дитина входить в Інтернет частіше в поганому настрої. При цьому, якщо його змушують раніше закінчити, у нього виникає почуття пригнобленості. Дитина починає приховувати від навколишніх, скільки часу насправді він проводить в Інтернеті. Якщо більшість перерахованих симптомів помітно підтверджуються, то батькам необхідно розважливо задуматися про те, як допомогти своїй дитині. Слід пам'ятати, що різкі заборони, обмеження в користуванні Інтернетом не дають реальних результатів, а найчастіше спричинюють до підвищення агресивності й відстороненості від батьків. Тільки на рівні з усіма проблемами Інтернет-Залежності родині впоратися досить важко. Необхідно спільне зусилля вчителів, вихователів, соціальних психологів з проведення профілактичної роботи з дітьми.

Як правило, рекомендується перебувати за комп’ютером:

-    дітям 6-річного віку - 10-12 хвилин;

-     7-8 – річного – 15 хвилин;

-     9-12 – річного – до 20 хвилин, не більше 4-х разів на тиждень.

Все це правдиво, але варто замислитися, що у дітей на даний час немає альтернативи, або вулиця, або комп’ютер, а що краще, невідомо

_______________________________________________

Як перевірити, чи готова

дитина до школи

Для того, щоб людина була гармонійною, щасливою, вона повинна бути в злагоді зі своїм “Я”. Так є, коли ми, виконуючи ту чи іншу роль, задоволені нею. Наприклад, якщо дитина йде до школи і не хоче там навчатися, чи буде вона задоволена роллю учня? Звісно, ні. І що відчуватиме така дитина? Що означатиме для неї така роль? Тривогу!

Основні запитання, що ставлять фахівці, котрі працюють з дітками, які готуються йти до школи, такі: “Чи хочеш ти йти до школи?”, “Чому ти хочеш йти до школи?”. І якщо діти відповідають: “Так, бо тато з мамою кажуть, що там буде добре….”, “Бо не хочу ходити в дитячий садок, тому що там треба спати”, – це означає, що дитина насправді не дуже добре ідентифікує себе з роллю школяра. Навіть не дуже хоче її “приміряти”.

Тому батькам (часом з допомогою психолога) потрібно працювати з ідентифікацією (присвоєнням) нової ролі. Тобто, що означає бути школярем – що це не лише вміння читати і писати, але й нова соціальна роль: прокидатися вранці й збиратися в школу, класти до сумки шкільне приладдя, бути уважним на уроці, спілкуватися з вчителем, виконувати домашні завдання, чергувати в класі (якщо таке є в школі) тощо. Нехай батьки згадають свої шкільні роки, свій перший клас і поділяться досвідом – це дуже допомагає.

Разом з дослідженням мотиваційної готовності дитини до школи зараз також проводять тестування, яке показує рівень розвитку інтелекту дитини, пізнавальних процесів, моторику руки, загальну обізнаність (чи знає дитина, скільки їй років, як її звати, як звати тата й маму, чи рахує до 10 і в зворотному порядку, чи знає тварин, птахів, що таке парта, чи може назвати професії, в тому числі батьків, ким хоче стати тощо).

Звісно, тестування можна провести протягом невеликого часу, і методики покажуть результат у певний момент. Це може бути час за півроку до навчання, а може – й за місяць до початку навчального року. Якщо перший варіант, і тести показують середній рівень готовності, ці півроку – час для дозрівання мозку дитини, психологічного та фізичного розвитку.

У своїй роботі я опиралася також на спостереження за дитиною протягом її перебування в дитячому садку. Ці знання були важливими, адже я бачила дитину в динаміці, ретроспективі: якою вона прийшла в садочок, як проходила адаптація, як ця дитина контактувала з ровесниками, дорослими; як вирішувала конфлікти, якою була під час індивідуальної роботи; як спілкувалася з батьками; як відбувався розвиток її пізнавальних процесів.

Ця інформація дуже допомагала. Адже тестування проводять один раз протягом, наприклад, 30-40 хвилин. Трапляється таке, що психолог бачить дитину вперше. Окрім того, вона може хвилюватися: через нову атмосферу, незнайому людину, маму поруч, яка теж хвилюється, чи дитина все добре зробить… Так можна й помилитися під час виконання завдання.

Які навички показують готовність дитини до школи

Тепер – про навички, які також показують рівень готовності дитини до нової соціальної ролі. Є хороший вірш польського автора Данута Вавілова “Швидко”: “Швидко встань і одягнися! Швидко снідай, не барися! Швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию! Швидко, тато нас чекає! Швидко, наш трамвай тікає! Швидко забігай до класу! Швидко, бо немає часу! І весь час немає часу… А я хочу САМОСТІЙНО по калюжі йти спокійно, їсти бублик півгодини і дивитись на машини, і на дощик, і на хмарку, на кота і на канарку. Довго хлюпатись у ванні, бумкати на барабані, пасочки ліпити з глини, і не бігти щохвилини. Зрозумійте, це – важливо: хочу жити НЕ-КВАП-ЛИ-ВО!“

Батьки хочуть, щоб дитина відповідала їхнім стандартам. А діти бувають різні: хтось флегматичного темпераменту, хтось – холеричного. Хтось – “посередині”. І коли діти не встигають за батьками, часто ті виконують дитячі обов’язки за них (“швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию”). Так краще, так зручніше. Так швидше. Та є запитання – для кого? І воно, звісно, риторичне.

Однією з ключових ознак готовності дитини до школи я вважаю розвиток навичок самообслуговування: самому умитися, почистити зуби, одягтися, взутися, прибрати іграшки, скласти свої речі, помити тарілку після себе, набрати води з крану. Деякі діти у 6 років вміють також застеляти та розстеляти ліжко.

Якщо дитина прагне до самостійності, це свідчить про те, що вона готова до автономії, бути певний час без батьківської опіки. Така дитина не почуватиметься в класі безпорадною і не проситиметься додому раніше відведеного часу. Хоча, звісно, якщо дитина не вміє застібнути ґудзика чи зав’язати шнурки, це – не привід не йти до школи. Цьому можна навчитися.

Ще одним важливим критерієм готовності дитини до школи є її готовність дотримуватись певних меж, обмежень. Якщо вона добре жила з межами в дитсадку, у школі їй буде легше. Межі – це безпека дитини. На червоне світло не можна йти не тому, що так хоче мама, а тому що це небезпечно. Водночас, це певне обмеження її волі, свободи, діяльності, і дитина, яка вміє їх витримувати в сім’ї, підкорятиметься їм і в школі. Дотримування меж – це як дотримування правил дорожнього руху: якщо їх порушувати, будуть санкції, штрафи. Такі дії зменшують тривогу в дитини, адже вона вчиться розуміти наслідки своїх вчинків.

Головне – щоб ці межі не були дуже вузькими або дуже широкими і відповідали віку дитини. З дотриманням меж відбувається формування відповідальності за свої вчинки і слова. Дитина в цьому віці здатна в певних випадках оцінити себе, що вона робить добре, а що – ні. І це є теж критерієм готовності до школи.

Бажано, щоб вчитель і батьки однаково розуміли межі. Трапляється, що вчитель каже одне, а батьки – інше: “Ти вчителя не слухай, слухай нас”. Тоді дитина наче розщеплюється, бо з’являються дві правди, і їй дуже важко з цим впоратись. Тому я раджу батькам активно контактувати з вчителями, бути учасниками навчального процесу не лише, коли треба на щось здати гроші. Бо в такому випадку це – пасивна роль.

Якщо дитина не вміє знайомитися, гратися і вливатися в новий колективи, варто ще до школи допомогти їй з цим. Майбутній першокласник має вміти просити про допомогу і розповісти про свої потреби. У перші дні навчання для декого це може бути важко, але коли проходить адаптаційний період, діти можуть говорити, що їм потрібно, пояснити поведінку.

Також важливе вміння – слухати і не перебивати. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, виступ – вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то просто знудиться в школі. Але тут також грає роль майстерність вчителя подати матеріал і зацікавити учня.

Чи готові до школи батьки

Досвід навчив мене запитувати батьків: чи готові психологічно вони до того, що їхня дитина (не рідко єдина!) йде до школи? Чи готові вони до зміни її соціального статусу? Трапляється, що ні, бо є страх. Страх, що дитина погано вчитиметься, її ображатимуть, або ж вона ображатиме інших, не витримає шкільного навантаження тощо. Або є друга дитина, яка ще ходить у садок і піде в школу через рік – тоді можна одночасно відводити в школу обох. Тут потрібно обирати, що важливіше. І кожен вибір має ціну. Важливо, щоб дитина не постраждала від цього вибору і могла реалізувати своє право на навчання – у випадку, якщо вона цього хоче.

Критеріями психологічної готовності батьків до школи можуть бути:

• готовність своєчасно розстатися з дитиною;
• відкритість до своїх почуттів та, за потреби, готовність звертатися по допомогу;
• готовність співпрацювати з вчителями, адміністрацією школи, іншими батьками на користь дитини й брати на себе відповідальність за всі наслідки цієї співпраці;
• готовність вирішувати труднощі, конфліктні ситуації не так, щоб “моє було зверху”, а через співпрацю, домовленість”;
• відчуття та віра в те, що дитина впорається з новою роллю, готовність підтримати її, коли їй страшно і важко.

Як полегшити дитині адаптацію до школи

• Розповісти про свій позитивний досвід школярства, показати перші шкільні фотографії.
• Не боятися називати емоції та хвилювання: свої і дитини.
• Сприяти формуванню довірливим стосункам з вчителем.

Варто розповісти дитині, що навчання корисне: розкажіть, наприклад, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час туристичних подорожей, як навчилися розмовляти іноземною мовою, і як це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо. У школі обов’язково з’являться нові друзі, з якими весело проводити час.

Водночас, не варто не казати дитині про можливі труднощі, бо тоді школа виглядатиме ідеальним місцем. Пообіцяйте дитині свою підтримку, якщо виникатимуть проблеми.

Нову роль засвоїти нелегко, бо це щось невідоме, а невідоме викликає напругу, насторожує. Тому краще новою роллю не лякати (“от підеш до школи, і буде тобі лихо: вчитимешся з ранку до ночі, там тебе сваритимуть…”), а знайти в ній щось цікаве, те, що сподобається дитині, викличе в неї інтерес. Якщо дитина дуже переймається, що не впорається з новою роллю, варто сказати їй, що хвилюватися – це нормально.